Полный текст:
КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВБИВСТВ З РОЗЧЛЕНУВАННЯМ ТРУПА
ЗМІСТ
Вступ.........................................................................................................................3
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика вбивств з розчленуванням трупа
1.1. Поняття вбивств з розчленуванням трупа………………………………..6
1.2. Класифікація вбивств з розчленуванням трупа..........................................7
РОЗДІЛ ІІ. Спосіб вчинення вбивств з розчленуванням трупа
2.1. Спосіб приготування...................................................................................11
2.2. Спосіб вчинення..........................................................................................15
2.3. Спосіб розчленування.................................................................................16
2.4. Спосіб приховування..................................................................................27
РОЗДІЛ ІІІ. Необхідні складові частини вбивств з розчленуванням трупа
3.1. Сукупність типових слідів.............................................................................30
3.2. Особа потерпілого..........................................................................................33
3.3. Особа злочинця...............................................................................................37
Висновки................................................................................................................41
Список використаних джерел..............................................................................42
Додатки..................................................................................................................45
Вступ
Важливе значення у формуванні правової держави в Україні має ефективна діяльність правоохоронних органів у боротьбі з тяжкими злочинами проти особи, до числа яких належать вбивства з розчленуванням трупа. Як і раніше, зонами найбільш високої активності злочинців залишаються Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Луганська, Одеська, Запорізька, Львівська області. Автономна Республіка Крим і місто Київ. У цих регіонах вчинюється понад 65% загального числа злочинів.
Необхідність розробки даної проблеми обумовлена тим, що за останні роки в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості вбивств, поєднаних з розчленуванням трупа. Серед різновидів убивств вони набувають усе більшого поширення.
Узагальнення практики розслідування цих злочинів показує, що на сьогодні слідчі органи зазнають певних труднощів у розкритті названих видів злочинів. Їх розкриття пов'язано зі значною трудомісткістю, великим обсягом роботи, що дозволяє віднести їх до категорії підвищеної складності. Велика суспільна небезпека вбивств з розчленуванням трупа, трудність їх розкриття викликають необхідність вирішення низки теоретичних і прикладних проблем.
Істотний внесок у дослідження теоретичних питань, пов'язаних з проблемами криміналістичної характеристики злочинів з розчленуванням трупа внесений таких вченими-криміналістами України та інших держав, як Аленин Ю.П., Антонян Ю.М., Афанасьєв С.А., Бахін В.П., Кириченко О.А., Борисенко І.В., Водько Н.П., Волкова А.Є., Волошина Л.А., Додолев Є.Ю., Зеленковський С.П. та ін. Однак фундаментальних розробок з розслідування вбивств, пов'язаних з розчленуванням трупа останніми роками бракує. До сьогодення основною науковою роботою, присвяченою комплексному дослідженню вказаних злочинів, була робота В.П.Колмакова „Методика розслідування справ про вбивства з розчленуванням трупів” (1941 рік), І.В.Борисенка „Методика дослідження вбивств з розчленуванням трупа” (1999 рік).
Під час даної роботи досліджувалися праці вчених в галузі кримінології, кримінально-правової науки, судової психіатрії, судової медицини.
Аналіз законодавства, літературних джерел та судово-слідчої практики дозволяє дійти висновку, що вбивства з розчленуванням трупа вимагають якісно нових підходів до теоретичних досліджень цієї важливої проблеми.
Криміналістична характеристика вбивств з розчленуванням трупа має свої істотні особливості, обумовлені тим, що ці вбивства вчинюються в умовах неочевидності з застосуванням специфічних прийомів приховування злочину, з розчленуванням тіла жертви. Способи їх вчинення і приховування досить різноманітні, тому їх вивчення, класифікація і виявлення чинників об'єктивного і суб'єктивного характеру, що впливають на них, являють собою важливу проблему.
При написанні даної роботи були поставлені такі взаємопов'язані завдання:
1. Сформулювати поняття «вбивство з розчленуванням трупа» і класифікувати види злочину відповідно до особливостей механізму їх вчинення.
2. Розробити криміналістичну характеристику вбивств з розчленуванням трупа, виявити кореляційну взаємозалежність між її елементами.
3. Систематизувати і дослідити типові способи приготування, вчинення і приховування цих злочинів.
4. На основі вивчення криміналістичної, кримінально-правової, кримінологічної, судово-психіатричної літератури, що стосується проблематики дослідження, розробити диференціацію (типізацію) потерпілих і злочинців, що вчинюють подібні вбивства, з урахуванням їх криміналістичних особливостей.
Об'єктом наукового дослідження є взаємовідносини, що складаються в діяльності правоохоронних органів (попереднього слідства й оперативно-розшукових) по розслідуванню вбивств з розчленуванням трупа, а також практика їх діяльності.
Предметом дослідження виступає спосіб вчинення вбивств з розчленуванням трупа і формування на цій основі криміналістичної характеристики.
Методологічною основою є загальнонаукові та інші універсальні методи - логічний, науковий, історичний. Нарівні з зазначеними застосовувалися і методи конкретно-соціологічних досліджень - вивчення кримінальних справ, спостереження, аналіз висновків судово-медичних експертів.
Загальнотеоретичну базу даного наукового дослідження забезпечили труди вчених у галузі криміналістики і суміжних наук, праці зарубіжних авторів.
Правовою базою стали: Конституція України, кримінальне законодавство України, закони Верховної Ради України, за допомогою яких здійснюється криміналістична характеристика вбивств з розчленуванням трупа. Емпіричну базу склали: результати вивчення і узагальнення кримінальних справ про вбивства з розчленуванням трупа, що розглянуті судами України; матеріали судово-слідчої практики.
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика вбивств з розчленуванням трупа
1.1. Поняття вбивств з розчленуванням трупа
В літературі відсутнє поняття „вбивство з розчленуванням трупа”. Визначення вказаного поняття вимагає спочатку попереднього розгляду поняття „розчленування”, а також особливостей вбивства з розчленуванням трупа.
На російській мові термін „розчленовувати” означає „делить на отдельные части, члены”. Уперше поняття „злочинне розчленування” було дане В.Ф.Черваковим, який велику увагу приділяв питанням судово-медичного дослідження розчленованих трупів. За визначенням В.Ф.Червакова, злочинне розчленування являє собою відділення яких-небудь частин (частини) від трупа вбитої людини з метою перешкоджання впізнанню особи, а також в цілях полегшення транспортування і приховування частин трупа. В криміналістичній літературі має місце визначення „розчленування трупа”, як розділення трупа на частини, у тому числі і з метою приховування злочину [31; 35].
Виділяють два види умисного розчленування: дефензивне (захисне) і офензивне (наступальне), які розрізнюються по цілях. Так, якщо цілями дефензивного розчленування є приховування місця вчинення вбивства, полегшення транспортування і приховування трупа, перешкоджання ідентифікації особи загиблого, то при офензивному розчленуванні, навпаки, цілі злочинця полягають у задоволенні своїх бажань (сексуальних, садистських, некрофільних потреб тощо) в самому факті розчленування. Доречно зазначити, що особливість офензивного розчленування полягає в тому, що заходи до приховування трупа і перешкоджання встановленню особи вбитого не приймаються. Інакше кажучи, при офензивному виді, розчленування не виступає способом приховування вчиненого злочину, але це не міняє його суті, воно є умисним і, відповідно злочинним. Це ж в повній мірі можна віднести і до цілей, які як при офензивному, так і при дефензивному розчленуванні істотно розрізнюються, але їх об'єднує одне - всі вони є злочинними. Поняття злочинного розчленування, дане професором Черваковим вдало поєднує поняття цілей розчленування, але тільки такого його виду, як дефензивне, не охоплюючи при цьому цілей офензивного розчленування, яке, як зазначалося раніше, також є розчленуванням злочинним [31; 42].
Механізм вчинення будь-якого вбивства з розчленуванням являє собою складний комплекс дій злочинця, що охоплює такі основні компоненти як «вчинення вбивства» і «розчленування тіла». Важливим при цьому є те, що спосіб вчинення вбивства і спосіб розчленування завжди є обов'язковими елементами цього механізму, в той час як спосіб підготування та спосіб приховування можуть бути відсутніми. Також значущим є і те, що вчинення вбивства, що передує розчленуванню, не завжди буде умисним (прикладом тому є вчинення імпульсивних, необережних вбивств), в той час як розчленування завжди є умисним.
Виходячи з вищевикладеного, вбивство з розчленуванням трупа можна визначити як протиправне позбавлення життя людини з навмисним відділенням частин (частини) від її тіла в злочинних цілях, що призвело до порушення його анатомічної цілісності.
1.2. Класифікація вбивств з розчленуванням трупа
Окрему групу вбивств з розчленуванням трупа складають ритуальні вбивства, що нерідко супроводжуються поїданням частин тіла жертв. У судово-слідчій практиці вже є окремі випадки подібних вбивств. У Ліберії учасником ритуального вбивства був сам міністр внутрішніх справ країни. У червні 1989 р. за участь у ритуальних жертвоприносинах (при цьому жертву обезголовили і витягли серце) він був засуджений. У зв'язку з цим виникає питання, чи необхідно виділяти цю групу вбивств, якщо вони не є типовими. На нього слід відповісти позитивно, оскільки прикладів тому, коли нетипове згодом ставало типовим, немало. У 40-ті роки Зеленковский С.П., коли наводив приклади офензивного розчленування з зарубіжної практики, зазначав, що «.. на сьогодні у нас в практиці слідчих органів таких справ не зустрічається», але при цьому надавав увагу опису ознак офензивного розчленування, характерного для сексуально-садистських вбивств [23; 21]. З цієї причини його дослідження актуальні і сьогодні, коли рівень сексуально-садистських вбивств досить високий.
Вбивства з розчленуванням тіла жертви на сексуальному ґрунті Борисенко І.В. виділяє в окрему групу - сексуальні вбивства. Сюди відносяться: вбивства, пов'язані з зґвалтуванням та сексуально-садистські вбивства [18; 133]. Сексуальні вбивства об'єднують види злочинів на міжвидовому рівні, оскільки в дану категорію входять вбивства, пов'язані як зі зґвалтуванням, так і вбивства, що вчиняються особами з перекрученими сексуальними збоченнями - різного роду парафіліями (як правило, це серійні сексуально-садистські вбивства). Щодо вбивств, які вчиняться особами з сексуальними відхиленнями, то вони утворюють тільки різновид усередині родового поняття «вбивства на сексуальному ґрунті». Вбивства, що вчиняються з метою приховання сексуального злочину нарівні з садистичними вбивствами, які скоюються з метою досягнення оргазму або під час його переживання в групу «сексуальні вбивства».
Важливо підкреслити, що хоча вказані вбивства і об'єднано в одну групу - «сексуальні вбивства», але між ними є істотні відмінності. Якщо при вбивствах, що супроводжуються зґвалтуванням жертви, злочинець вдається до розчленування виключно з метою приховування вчиненого злочину (дефензивне розчленування), то для сексуально-садистських вбивств у переважній більшості характерні цілі, властиві офензивному розчленуванню. Досить помітно відрізняються й інші елементи криміналістичної характеристики, зокрема такі, як спосіб вчинення вбивства, особа злочинця.
Щодо сексуально-садистських вбивств, то в спеціальній літературі ця категорія вбивств називається по-різному. Так, С.А.Афанасьєв під сексуально-садистським вбивством розуміє умисне позбавлення життя іншої людини з метою реалізації збоченої сексуальної потреби у формі садизму. Є в літературі і визначення серійних сексуальних вбивств, що являють собою два і більше фактів позбавлення життя у зв'язку з сексуальними переживаннями злочинця. Здійснюються вони на ґрунті сексуальної збоченості злочинця та, будучи пов'язаними зі статевими збоченостями являють собою результат садистських дій. Сексуально-садистська збоченість часто поєднується з різними варіантами парафілій, які є стрижневими виявами садистської активності, таких як педо- і ефебофілія, геронтофілія, фротеризм, фетишизм, вампіризм, канібалізм тощо [15; 88].
В криміналістичній літературі також має місце визначення «осередку злочинів» (Ю.П.Аленін), під яким розуміється сукупність ряду злочинів, вчинених переважно в межах визначеної території (місто, район і т.п.) у визначений період часу (тиждень, місяць), що відносяться до одного виду або групи і котрі, передбачаємо, вчинені тим самим злочинцем або однією групою злочинців. Розглянуто ознаки осередку злочину і комплекси слідчих, оперативно-розшукових та інших дій за різноманітними напрямками при плануванні їх розслідування; розроблено криміналістичну класифікацію осередків, теоретичні, організаційно-тактичні та методичні аспекти діяльності слідчого і органів дізнання у боротьбі з цими кримінальними явищами [9; 40].
Підставою для запропонованої класифікації вбивств з розчленуванням трупа є диференціація їх за метою. Мета є системоутворюючим чинником усіх компонентів дії і регулює свідомість вибору відповідних засобів для її досягнення. Компоненти дії знаходять своє відображення у способі вчинення вбивств з розчленуванням трупа, який в свою чергу являє собою взаємопов'язану і цілеспрямовану систему дій злочинця по підготовці, вчиненню, розчленуванню і приховуванню. Але перш ніж реалізувати той або інший спосіб, злочинець аналізує реальні умови і в думках уявляє ряд можливих варіантів поведінки для здійснення цілей, досягнення яких може задовольнити його бажання, почуття, прагнення в даних умовах. І навіть, зваживши всі «за» і «проти» щодо можливих варіантів дії, обирає за його уявленням один з найбільш оптимальних. Тому нам здається важливою класифікація вбивств, що супроводжуються розчленуванням тіла жертви саме за метою. Відразу ж обмовимося, що це ні в якій мірі не поменшує класифікацію способів вчинення вбивства, або скажімо, особи злочинця і потерпілих. Таким чином, з урахуванням викладеного, можна запропонувати наступну класифікацію вбивств з розчленуванням тіла жертви:
1. Побутові вбивства.
2. Сексуальні вбивства:
а) Пов'язані із зґвалтуванням жертви.
б) Сексуально-садистські.
3. Вбивства з метою трансплантації людських органів (тканин).
4. Ритуальні вбивства.
Запропонована класифікація вбивств з розчленуванням трупа необхідна, оскільки кожна з груп цієї категорії вбивств, в залежності від своєї специфіки, вимагає своєрідних методів та прийомів розслідування, а відповідно й застосування різних криміналістичних методик. Як наукова категорія, криміналістична характеристика має важливе значення в методиці розслідування окремих видів злочинів і являє собою систему відомостей (інформації) про криміналістичне значимі ознаки злочину даного виду.
РОЗДІЛ ІІ. Спосіб вчинення вбивств з розчленуванням трупа
2.1. Спосіб приготування
Спосіб приготування в даній категорії злочинів охоплює комплекс дій з планування процесу злочину. Але при цьому дії по підготовці і прихованню (а відповідно і способи їх вчинення) мають місце далеко не завжди. Так, для «побутових вбивств» (переважний різновид досліджуваної групи вбивств) характерна спонтанність їх вчинення, що в свою чергу виключає наявність стадії приготування, або підготовчі дії тривають дуже короткий період і зводяться, як правило, до пошуків знарядь розчленування, до вибору того чи іншого способу приховування частин трупа.
Комплекс підготовчих заходів в повній мірі реалізується лише після вчинення вбивства, яке нерідко носить імпульсивний характер у зв'язку з наміром, що виник раптово (насилля в ряді випадків провокувалося вживанням спиртних напоїв) [16;58]. Однак в судово-слідчій практиці відмічені випадки, коли вчиненню такого роду вбивств з розчленуванням трупа передувала певна підготовка щодо створення умов безперешкодного вчинення задуманого, забезпеченню надалі можливості приховування злочину. При цьому способи підготовки були нерідко досить ретельно продумані.
Так, К., перш ніж здійснити вбивство своєї матері і розчленувати труп, протягом тривалого часу ретельно вивчав спеціальну криміналістичну і судово-медичну літературу, пов'язану з питаннями розслідуванням даної категорії вбивств. Ще на стадії приготування, ним було обрано відповідний спосіб розчленування і досить «оригінальний» спосіб приховування (м'ясо було перекручене на м'ясорубці і законсервоване в банки, а зберігалося в льосі) [31; 171].
Вивчення судово-слідчої практики дозволяє зробити важливий висновок і про те, що підготовчі дії притаманно серійним сексуально-садистським вбивствам, що супроводжуються розчленуванням тіла жертви. Саме вони завжди вчиняються навмисно, і досить ретельно продумуються. Це підтверджують і результати сексолого-психіатричного дослідження. На відміну від «побутових вбивств», їх поведінка набагато рідше залежить від ситуаційних чинників. На стадії підготовки, як правило, здійснюється вибір майбутньої жертви, а потім обирається конкретний час, місце і спосіб вчинення вбивства [13; 118].
Важливим є також те, що обраний злочинцем спосіб підготовки відрізнявся відносною постійністю (наприклад, вибір місця вчинення вбивства). Саме повторюваність і відносна постійність способів приготування нерідко дозволяли слідчим працівникам, фахівцям в галузі судової психології, психіатрії і сексології спільно прогнозувати подальшу поведінку сексуального вбивці.
«Вітебський вбивця» Г.Міхасевич, жертвами якого в період 1971-1984рр. стало більш тридцяти жертв, здійснював вбивства, як правило, біля доріг. Убивства вчинялися щодо подібних жертв (жінок), схожими способами - всі його жертви були задушені одним способом - різко стягнутою хусткою, шарфом або пучком трави. Місце вбивства також було визначеним - в районі між містами Вітебськ і Полоцьк, тому справу Міхасевича назвали «вітебською».
А.Г.Тимофєєв (м. Москва) вчинював напади на жінок, насилував їх, знущався і спотворював, вбиваючи з особливою жорстокістю. І що характерно, при знайомстві з черговою жертвою представлявся як «афганець, полковник або підполковник Радянської армії». Діяв московський вбивця тільки на території 3-х районів міста - Тімірязевського, Фрунзенського і Кіровського.
Характерна і так звана «ростовська справа». У період з 1979 до 1990рр. А.Чикатіло за сексуальними мотивами з особливою жорстокістю вбив більше 50 жінок і підлітків. При цьому, вбиваючи і розчленовуючи жертви, злочинець використав зазделегідь підготовлені знаряддя вбивства, які знаходилися у нього в портфелі: сокира, вірьовка, складаний ніж. Інтерес має вивчення підготовчого етапу цих вбивств. Обираючи жертву, злочинець заводив розмову тільки з тими жінками, дівчатами і хлопчиками, які справляли на нього враження самотніх і не дуже вдачливих людей, а тому мали потребу в увазі та були схильні до контакту. Перш ніж підійти до когось, він довго вивчав обрану жертву. Розмова завжди починав з суто нейтральних тем, говорив з майбутньою жертвою так, щоб не наполохати її до самого моменту нападу, який у всіх випадках був раптовим і масованим. На жертви нападав після мирної розмови, безладно завдавав ударів ножем або душив, проникав руками до статевих органів і заднього проходу, розривав або розрізав їх, відрізав груди, губи, ніс, соски, яєчка (у хлопчиків), в більшості випадків вирізав статеві органи, розчленовував трупи, копався у внутрішностях. Злочинець заздалегідь вибирав не тільки жертву, але також і місце вбивства (розчленування) своїх жертв [13; 124].
Вибір самого місця нападу був для нього дуже важливий, оскільки на цьому місці він повинен був не тільки убити, але і зробити ряд маніпуляцій (розчленувати тіло, відрізати статеві органи тощо). Тому напад здійснювався, як правило, в лісі або в лісосмузі, тобто в місцях, де злочинець міг сподіватися на відсутність третіх осіб. За результатами аналізу матеріалів справи, консультативних висновків провідних фахівців в галузі судової медицини, психології, психіатрії, сексопатології і криміналістик був розроблений розшуковий портрет вбивці. Як виявилося, багато які з цих припущень співпали з даними, що характеризували особу реального злочинця, його поведінку до, в момент і після вчинення злочину. На жаль, у нас ще недостатньо використовуються наукові, психологічні досягнення щодо властивостей особи сексуальних правопорушників, що мають виняткову важливість.
Проаналізовані злочини були вчинені в різних місцях, при різних обставинах і мали різне число жертв. Однак при найближчому розгляді можна виявити їх спільні ознаки, до яких слід віднести те, що: по-перше, практично всі вони були вчинені в умовах неочевидності, по-друге, всім вбивствам передував ретельний вибір того чи іншого способу підготовки вбивства, місця вчинення ті жертви вбивства, що є відносно типовим для названої категорії злочинців [10; 114].
Дати вичерпний перелік способів приготування внаслідок їх різноманітності, а часто й індивідуальності застосування не представляється можливим, але детермінованість та повторюваність дозволяє виділити найбільш типові з них. Вони полягають у виборі: а) жертви вбивства; б) засобів та знарядь вбивства (розчленування); в) часу та умов, що надалі сприяють прихованню; г) місця, де передбачається убити і розчленувати жертву; д) відповідних способів вчинення, розчленування і приховування; є) вивченні медичної, юридичної й іншої спеціальної літератури, якщо обраний спосіб вчинення (розчленування) якимось чином пов'язаний зі спеціальними пізнаннями тощо; ж) співучасників злочину; з)способу знайомства з жертвою.
2.2. Спосіб вчинення
З метою найбільш повного розкриття вбивств необхідно встановити спосіб вчинення. Якщо спосіб підготовки, як раніше нами відмічалося, може бути відсутнім в структурі способу вчинення вбивства з розчленуванням трупа, як іноді може бути відсутнім і спосіб приховування, то спосіб вчинення вбивства поряд зі способом розчленування є його обов'язковими елементами (схема 1.1.).
Класифікація способів вчинення вбивств в криміналістичній літературі розроблена досить повно. Так, Борисенко І.В. поділяє їх на дві групи: умисні і необережні. В залежності від застосування знарядь і засобів класифікує на вбивства, що вчиняються: 1) без застосування яких-небудь знарядь і засобів (нанесення потерпілому смертельних ударів руками і ногами, задушення руками тощо); 2) за допомогою певних засобів [18; 135].
Для вбивств даної категорії характерний механічний (фізичний )спосіб позбавлення життя потерпілих: нанесення потерпілому ушкоджень тупими, твердими, колючо-ріжучими, рублячими предметами, задушення петлею або шляхом закриття м'яким предметом дихаючих органів (рота і носа). Частіше знаряддями вбивства були колючо-ріжучі знаряддя, в більшості - різноманітні ножі (47%); на другому місці - тупі предмети: молотки, цеглини, предмети побутового призначення (25%); інколи такі вбивства скоювалися шляхом нанесення ушкоджень руками і ногами (16%); менш поширеними є хімічні способи вчинення вбивств (6%) (при вбивствах з розчленуванням трупа, це, як правило, отруйні речовинами). Випадки застосування вогнепальної зброї поодинокі (2%). Мають місце і термічні способи вчинення вбивств (використання при вбивстві горючих і вибухових речовин) (4%). Убивство шляхом застосування вибухових речовин одночасно є однією з форм розчленування і останнім часом нерідко застосовується злочинцями при здійсненні вбивств на замовлення.
Незрідка вищеперелічені дії вчинюються в комплексі. При сексуально-садистських вбивствах використовувалося задушення жертви, яке часто поєднується із використанням колючо-ріжучих знарядь.
Щодо використання горючих речовин, то слід зазначити, що при вбивстві з розчленуванням трупа ці дії утворюють один із способів приховування, а не вчинення вбивства, оскільки злочинець вдається до них з метою подальшого знищення розчленованих частин шляхом їх спалення вже після вчинення вбивства і розчленування трупа. Вбивства з розчленуванням трупа охоплюють найрізноманітніші види вбивств на міжвидовому рівні, чим пояснюється і своєрідність досліджуваного виду злочинів - використання злочинцем різноманітних способів їх вчинення [32; 76].
2.3. Спосіб розчленування
Специфічною особливістю способу вбивств з розчленуванням трупів є те, що, крім комплексу по приготуванню, вчиненню і приховуванню, його зміст становить і такий структурний елемент як спосіб розчленування. Він грає важливу роль, і без його вивчення, як основного елемента системи, практично неможливе встановлення способу вбивства з розчленуванням загалом.
Дефензивне розчленування найчастіше зустрічається в судово-слідчій практиці в цей час. Звернемося до матеріалів кримінальної справи, що ілюструє приклад типового дефензивного розчленування. На протязі тижня (12.09.93-18.09.93р.) у різних районах міста Х. було виявлено розчленовані частини трупа. Деякі частини трупа зазнали впливу вогню. Судово-медичним дослідженням частин тіла невідомої людини (при їх зіставленні) було встановлено, що виявлені частини тіла належать одній людині. Було порушено кримінальну справу, однак особу загиблого і злочинця не було встановлено і слідство було припинене.
13.01.97. від громадянки А. надійшла заява щодо зникнення безвісти (більше трьох років тому) її сина Б. Після цього, було встановлено особу загиблого, частини трупа якого було знайдено у період з 12.09.93-18.09.93 р., а попереднє слідство відновлене. У ході проведених слідчих дій було встановлено, що вбивство Б. вчинила гр-ка М., яка жила разом з ним. М. показала, що Б. був її співмешканцем і в стані алкогольного сп'яніння розпочав з нею сварку, завдаючи ударів в ділянку живота і голови. Після цього взяв сокиру і став загрожувати вбивством. М. схопила лежачий на столі кухонний ніж і нанесла співмешканцю декілька колото-різаних ушкоджень в ділянку лівої бічної поверхні грудної клітки, що спричинило смерть потерпілого. З боязні понести покарання, труп розчленувала, використовуючи при цьому набір кухонних ножів і пилку. Після цього стала розносити по частинах у різні райони міста Х. З метою подальшого приховування злочину (перешкоджання встановленню особи потерпілого) частини тіла обливала гасом і підпалювала [16; 68].
Слід зазначити, що, якщо стадія підготовки в подібного роду справах («побутових вбивствах») може бути відсутньою (наприклад, вчинення вбивства внаслідок раптово виниклого наміру, необхідної оборони), то дії з розчленування і приховання трупа досить часто продумуються злочинцем.
Офензивне розчленування, на думку В.П. Колмакова, являє собою відділення частин тіла від живої людини або частин трупа убитої людини [17; 195]. При цьому злочинець внаслідок цього розчленування отримує бажане для нього задоволення. Офензивне розчленування може бути прижиттєвим і посмертним, в першому випадку саме розчленування заподіює смерть. В історії відомо немало випадків прижиттєвого офензивного розчленування. Мова йде про розчленування, яке санкціонувалося державою - застосовувалося як покарання. Як законний (в юридичному значенні) вид смертної страти.
У Римській імперії страта здійснювалася шляхом спалення, повішення, утеплення, колесування, скинення в провалля і особливо часто - обезголовлювання, причому в Республіці для цього застосовували сокиру, а в Імперії - меч. У середньовічній Росії смертна кара (за Укладенням 1649 року) розподілялася на звичайну (просту) і кваліфіковану. До простої відносилися повішення, обезголовлювання і утеплення, до кваліфікованої - спалення, четвертування, колесування, посаження на кіл, закопування живцем в землю.
Обезголовлювання було одним з найбільш поширених видів страт і здійснювалася шляхом відсікання голови від тіла ударом меча. Завдання ката - вмить досягнути гострим лезом спинного мозку, щоб внаслідок шоку засуджений втратив свідомості. Мечем (або сокирою) рубали голови в Древньому Римі, в Османській імперії і в середньовічній Європі. Таким способом були страчені монархи світу - англійські королі Річард II і Карл І, шотландська королева Марія Стюарт, французький король Людовік XVI і його дружина Марія-Антуанетта.
Четвертування полягало в почерговому відсіканні рук і ніг, а потім вже голови. Особливо часто застосовувалося до всякого роду бунтівників і бунтівниками. У Росії таким способом були страчені самозванець Анкудінов, що видавав себе за покійного царя Василя Шуйського, і представник великого антиурядового повстання Степан Разін (обидва в XVII ст.).
Розривання тіла, як вид страти виконувався двома способами: тіло прив'язували за ноги до верхівок двох нахилених дерев, а потім розрізали вірьовку, що з'єднувала верхівки або тіло прив'язували за ноги до двох коней, яких пускали навскач в протилежні сторони.
Колесування як спосіб розчленування полягав в наступному. «До ешафота прив'язували в горизонтальному стані андріївський хрест, зроблений з 2-х колод. На цьому хресті розтягували злочинця так, щоб обличчям він був звернений до неба; кожний його край лежав на одній з гілок хреста, і в кожному місці кожного зчленування він також був прив'язаний до хреста. Потім кат, озброєний залізним чотирикутним ломом, завдавав ударів в ту частину тіла, яка лежала над виїмкою ...».
Всякого роду нестандартні страти застосовував Іван Грозний. Наприкінці липня 1570 року, коли на Красній площі в Москві відбулися масові страти, цар наказав у багатьох «вирізати з живої шкіри ремені, а з інших зовсім зняти шкіру і кожному своєму придворному визначив, коли і як той повинен померти: у одних наказав відрубати праву і ліву руку і ногу, а потім тільки голову, іншим же розрубати живіт, а потім відрубати руки, ноги, голову».
Адам Олеарій у путьових записках про Московію XVII ст. описує ще один вид прижиттєвого розчленування, коли за допомогою батога кат с кожним ударом по спині разом відриває шматок м'яса, відповідний товщині батога. Подібна страта застосовувалася ще в XIX ст. при Миколі І, коли формально смертної страти не існувало.
Обезголовлювання, як різновид страти, застосовується на практиці зараз в Саудівській Аравії, закріплене в законодавстві Йєменської Арабської Республіки і Об'єднаних Арабських Еміратів. Так, в Ірані, в жовтні 1987 року було страчено трьох чоловік шляхом скинення зі скелі. Цей вид смерті їм запропонували на вибір, причому альтернативними варіантами були: обезголовлювання або задавлення насмерть. У Саудівській Аравії відсікання голови проводиться публічно, і глядачі можуть ще 45 хвилин «любуватися» тілами страчених, що кровоточать [21; 43].
Екскурс в історію показує, що всі вищепоказані види розчленування, безумовно, є офензивними. Всі вони мають ознаки офензивного прижиттєвого розчленування, а ритуали виконання були розраховані саме на показовість. Застосування того чи іншого способу розчленування, як виду смертної страти, мало за мету не полегшити страту, а посилити страждання засудженого.
Характерні ознаки офензивного розчленування мають і так звані ритуальні вбивства, що часто супроводжуються поїданням частин тіла жертв. Французький письменник Жан Поль Бурре описує одну з сект «люциферів», що називається «Цигане-блазні». Прихильники цієї секти здійснюють свої ритуали, які називаються повним присвяченням, вночі в околицях великих європейських міст. Члени секти викрадають людину, переважно дитину і проводять сам ритуал. При світлі факелів накривають ритуальний стіл, на якому розкладають предмети своєї жахливої літургії: ніж про шести лез для жертвоприносин, невеликий олтар, прикрашений зображенням зелених драконів. Потім жертву прив'язують до стола, пофарбованого в червоний колір, і жрець піддає її жахливим катуванням, вирізаючи магічні знаки (найбільш поширений з них - свастика) на живому тілі. Сектанти, перш ніж перейти до літургійного банкету, співають канибальскі гімни, а потім з'їдають серце й інші органи жертви. Ритуальні вбивства, що супроводжуються розчленуванням тіла жертви, існують і в ряді африканських країн. У 1989 році в Зімбабве були виявлені тіла двох покалічених дівчат. Їх геніталії, язики і частини внутрішностей були вийняті для продажу як амулети, що приносять щастя [21; 48].
Визначення виду розчленування дає слідчому можливість встановлення цілей розчленування, які в свою чергу дозволяють висувати версії про характер, мотиви і цілі, особу злочинця. Однією з ознак офензивного розчленування є надзвичайно недоцільне знівечення тіла: розпорювання живота, відрізання грудей і статевих органів, видобування внутрішностей, здирання шкіри з тіла. Вивчення судово-слідчої практики розслідування серійних вбивств з розчленуванням тіла жертви показало, що вбивці, як правило, наносили ненормальні рани вмираючій або убитій ними людині. При цьому характерні безладність і безцільність знівечення. У залежності від форми сексуального відхилення для таких вбивць характерними є і ознаки незвичайних дій з трупом, розчленування трупа на дуже дрібні частини, нанесення величезної кількості ушкоджень, що може свідчити про садистські схильності або про вчинення вбивства психічно неповноцінною особою [12; 122].
Примітною в цьому відношенні є кримінальна справа по обвинуваченню Едмунда Д. У обвинуваченого були відмічені порушення, що мають характер сексуальних відхилень {фетишизм і некрофілія). Дана форма статевої ненормальності рідко зустрічаються. Некрофілія є різновидом фетишизму, при якому в ролі фетиша виступає мертве тіло людини. У літературі дуже рідкісні випадки опису некрофілії, тому вважаємо доцільним, приділити увагу одному з них, описаному в останні роки. Едмунд К. звинувачувався у вчиненні трьох вбивств за період 1970-1983 рр., в процесі яких вирізав у жертв статеві органи, а також в п'яти оскверненнях трупів, зв'язаних з тими ж діями. Проведене неврологічне і психіатричне обстеження Д. не виявило у нього органічних поразок центральної нервової системи. Відсутні також і ознаки розумової відсталості або психічного інфантилізму. У 1970 р. К. випадково познайомився з жінкою і домовився про вчинення з нею статевого акту. Жінка запросила його до себе додому і на шляху до будинку, проходячи через ліс, К. убив її, вирізав у трупа статеві органи, які потім використав як фетиш при мастурбації. Боячись покарання за вчинені дії, К. починає розкопувати могили, вирізає у трупів жінок статеві органи і молочні залози, які потім пришивав до виготовленого з ганчір'я манекена. Під час мастурбації поступово знімав надітий на манекен жіночий одяг, обмацував пришиті до нього груди і статеві органи, а після неодноразового використання статеві органи викидав або спалював, а манекен размонтовував. Подібним чином поступав і в кожному подальшому випадку, коли добував жіночі статеві органи, заздалегідь убивши жертву.
У 1981 році, прогулюючись по передмістю Варшави серед ночі, побачив на вулиці самотню жінку і вирішив вирізати у неї статеві органи. Вбив жінку декількома ударами, здійснив свій задум і вранці повернувся в Познань. У 1982 році повернувся на кладовище, де дев'ять місяців тому вирізав статеві органи у трупа жінки, але трупа не знайшов, і тоді вбив 11-літню дівчинку, що випадково зустрілася, вирізав статеві органи з її трупа. Через п'ять місяців, у травні 1983 року, після перегляду фільму «Вовчиця» відчув сильне статеве збудження і найближчої ночі знову відправився на кладовище. Розкопав могилу, розкрив труну і за допомогою перекиненої через огорожу вірьовки витяг з могили труп жінки. Вирішив зняти з трупа всю шкіру передньої поверхні тулуба разом з молочними залозами і статевими органами, для чого став відділяти її з рівня плечей, але в цей час був помічений нарядом міліції, від якого сховався. Прийшовши додому, вирішив убити першу жінку (крім співмешканки), яка зайде в квартиру і зняти з неї шкіру подібним образом. Через декілька днів його було заарештовано [16; 89].
Звертають на себе увагу висновки судово-сексологічної експертизи: «...в основі вчинених Едмундом К. вбивств лежать сексуальні мотиви, але дані дії не є вбивством з хтивості (сексуальним садизмом), оскільки сам процес вбивства не мав сексуального забарвлення». І хоч злочинець отримував задоволення не в самому факті розчленування, проте, в даному прикладі простежуються всі ознаки офензивного розчленування, які полягають в тому, що:
- вбивця проводив зняття шкіри, відносячи з собою частини з грудними залозами і зовнішніми статевими органами;
- не робилося спроб до приховування трупа і перешкоджання встановлення особи вбитого. Злочинець після неодноразового використання спалював або викидав статеві органи, але цілей приховування це не переслідувало, бо викидав він їх через «непридатність».
Випадки офензивного розчленування зустрічаються в судово-слідчій практиці досить рідко. Вивчення судово-слідчої практики на сьогодні, свідчить про те, що набагато частіше зустрічаються справи, що поєднують в собі ознаки як офензивного, так і дефензивного розчленування. Після укладення договору купівлі-продажу квартири між Б. і Є., останній, з метою позбавлення від матеріальних витрат по сплаті вартості придбаного, вчинив вбивство Б. - колишнього власника квартири. Після вбивства, злочинець відрізав ножем ліву вушну раковину потерпілого і приніс додому, де пред'явив її дружині як свідчення вчиненого злочину. В той же день, продовжуючи свої злочинні наміри, маючи єдиний намір на вбивство всіх колишніх власників квартири, Є. кухонним ножем з особливою жорстокістю і в присутності своєї дружини відрізав праву вушну раковину у І. (сина вбитого Б.), заподіявши потерпілому відчуття болю. Після цього, став наносити удари ножем в голову і тулуб, заподіявши колото-різані поранення потерпілому, внаслідок чого від гострої втрати крові наступила смерть. З метою приховування злочину обезголовив труп ножем, голову спотворив і закинув на дах підстанції високого напруження, а тіло викинув з балкона своєї квартири і приховав в каналізаційному люці.
Аналізуючи матеріали даної кримінальної справи, можна виділити таку ознаку офензивиого розчленування, як отримання задоволення злочинцем від мук, заподіяних потерпілому в процесі відчленування вушної раковини. Причому, елементи офензивного розчленування присутні в обох епізодах вбивств: при вбивстві Б. відчленування носить посмертний характер, а при вбивстві І. - прижиттєвий. Разом з тим, при розчленуванні трупа І. простежуються і цілі дефензивного розчленування: знівечення трупа, направлене на перешкоджання встановленню особи (виколювання очних яблук тощо); винесення розчленованих частин за межі місця вчинення вбивства.
Умисне розчленування вчинюється способом, який має свої специфічні ознаки, що характеризують його. Тому виходячи з диференціації розчленування на види (офензивне, дефензивне і змішане) відповідно слід виділяти: офензивний, дефензивний та змішаний способи розчленування (додаток 1.2.).
Класифікуючи розчленування за формою і обсягом, І.В.Борисенко критерієм такого розмежування вважає цілі, які переслідують злочинці, а також умови й особу злочинця. З урахуванням цього, за обсягом, умисне розчленування поділяється на 3 групи:
1. Декапітація - відділення тільки голови від трупа людини (мета - перешкодити встановленню особи вбитого).
2. Часткове (неповне) - полягає у відділенні частин тіла по суглобах, голова відділяється в ділянці шийних хребців, рука в плечових суглобах, ноги в тазостегнових, крім того, до цієї ж групи відноситься перерубування трупа в ділянці живота, відділення голови і ніг з залишенням рук у тулуба.
3. Повне - розчленування трупа на дрібні частини. Відповідно розрізнюють і форми:
1. Проста форма розчленування. Проводиться злочинцем з метою полегшити транспортування і подальшого приховування трупа. До цієї форми відноситься і розчленування трупа без його знівечення, оскільки для вбивці байдуже чи буде встановлено особу вбитого.
2. Знівечення. Основна мета розчленування в формі знівечення полягає у перешкоджанні встановленню особи вбитого.
3. Комбінація простої форми і знівечення. Цілями при цьому є: полегшення транспортування і приховання частин трупа, а також прагнення злочинця унеможливити встановлення особи убитого у разі виявлення частин трупа. При цьому необхідно відмітити відмінну рису цієї форми розчленування від другої. Якщо при знівеченні злочинець переслідує тільки одну мету - перешкоджання встановленню (ідентифікації) особи, то при комбінації простої форми і знівечення, крім зазначеної, характерна і друга мета - полегшення транспортування і приховування трупа.
4. Розчленування з використанням транспортних засобів.
5. Розчленування з використанням вибухових пристроїв та вибухових речовин.
У залежності від знарядь, що використовуються злочинцем для розчленування, виділяються: розпилювання, розрізання, розривання, розрубування, розтин трупа. Якщо розчленування вчинюється без розрубування кісток, то це свідчить про крайню обережність, якої дотримувався злочинець при розчленуванні, боячись розрубуванням кісток або розпилюванням привернути увагу сторонніх. Розрубування і розпилювання навпаки, говорить про те, що розчленування відбувається в ізольованому приміщенні, а вбивця не боявся шумом привернути до себе підозру [18; 137].
Частіше за все, розчленування тіла вчинюється за допомогою гостро-рублячого предмета, як правило, сокирою (62%). При цьому, розтин виступає допоміжними діями щодо розрубування, а ніж застосовується як підсобний інструмент. Однак, в практиці відомі і випадки розчленування трупа за суглобами виключно ножем. Ю.С.Сапожников зазначає, що «... розчленування трупа за суглобами. .. робиться звичайно особами, знайомими з анатомією, які, як правило, мають відношення до медичної галузі». Так була кримінальна справа, де 17-літній вбивця розчленував труп жертви за суглобами, використовуючи один ніж, не володіючи якими-небудь професійними навичками в галузі медицини і анатомії. Примітне, що у висновку експертизи вказувалося на професіоналізм механізму розчленування. Як було встановлено в процесі розслідування, злочинець проводив розчленування тіла за суглобами ножем, щоб не привертати уваги сусідів шумом, який би неминуче виник у процесі розрубування кісток сокирою [31; 173].
Підводячи підсумки, слід відмітити практичне значення розділення способу розчленування за обсягом, формою та характером. Саме форма, обсяг і характер розчленування відображують ознаки того чи іншого способу розчленування. В залежності від них можна зробити висновки щодо особи злочинця, умов, за якими відбувалося розчленування та використаних при цьому знарядь.
2.4. Спосіб приховування
При виявленні розчленованих частин трупа, встановити спосіб вчинення вбивства (спосіб позбавлення життя) нерідко вельми скрутно, а в ряді випадків і неможливо. Труднощі зумовлені насамперед тим, що відсутня можливість або занадто складно встановити причину і давність настання смерті (традиційні судово-медичні проблеми). При відсутності повного трупа судово-медичні експерти не можуть вирішити питання щодо причини смерті, якщо відсутні, наприклад, ті частини тіла, на яких є смертельні ушкодження. У зв'язку з цим особливу увагу необхідно приділяти ретельному вивченню способів приховування. Заходи, спрямовані на приховування злочину, як відомо, залежать від того, в яких взаємовідносинах знаходилися вбивця та його жертва. Відомості про них складають найважливіший елемент криміналістичної характеристики, можуть нести цінне інформаційне навантаження при розслідуванні вбивств з розчленуванням трупа.
Способи приховування розглядуваних вбивств досить різноманітні і специфічні. Так, після вбивства на замовлення Г., злочинці (санітари моргу) розчленували загиблого, після чого з метою подальшого приховання, частини його трупа було заховано у трупи людей, що вмерли природною смертю [16; 102].
Різноманітність проміжних цілей приховування та складність способів приховування вбивств з подальшим розчленуванням трупа, зумовлює необхідність їх типізації. Узагальнення судово-слідчої практики з цієї категорії вбивств дозволило класифікувати дії злочинця з приховування злочину на:
1. Дії, пов'язані з приховуванням трупа (частин):
а) знівечення трупа: знищення особливих прикмет (родимок, татуювання тощо); зрізання шкіри з пальців рук; спотворення особи;
б) знищення трупа (частин) шляхом: спалення; розчинення (наприклад, із застосуванням різних кислот); розварювання (з додаванням різних хімічних речовин тощо);
в) упакування частин трупа: пошуки пакувального матеріалу та ін.;
г) транспортування частин трупа: вибір маршруту транспортування; місця приховання;
д) приховування частин трупа: їх закопування; утеплення; розкидання в різних місцях; комбінація вищезазначених способів.
2. Дії щодо приховання знарядь і засобів вбивства (розчленування), а також інших слідів злочину шляхом:
а. Знищення знарядь вбивства (розчленування);
б. Укриття знарядь вбивства (розчленування);
в. Приховування інформації, пов'язаною зі злочином та її носіїв;
г. Знищення інших матеріальних джерел інформації.
д. Маскування (змінення вигляду, властивостей і ознак окремих слідів і об'єктів або їх стану).
3. Дії по прихованню слідів злочину шляхом створення неправдивої інформації та її носіїв:
а. Створення неправдивого алібі;
б. Явно неправдива заява (наприклад, злочинець з власної ініціативи звертається з заявою про розшук родичів, що зникли, розповсюджуючи чутки щодо їх від'їзду в інше місце тощо);
в. Явно неправдиві свідчення.
4. Інсценування [18; 137].
Одна з ситуацій є типовою для офензивного розчленування і характеризуються тим, що злочинець ігнорує розчленування саме як спосіб приховування вбивства. В таких ситуаціях спосіб розчленування виступає як самостійний елемент способу вчинення вбивств з розчленуванням трупа. В більшості випадків злочинці залишають трупи на місці злочину і забирають з собою відчленовані частини - груди, статеві органи, не вживаючи ніяких заходів до їх приховування.
При наявності цих даних слідчий може зробити висновок, що він має справу з офензивним розчленуванням. Відповідно й розслідування таких вбивств буде мати свої особливості на відміну від дефензивного розчленування. Вони полягають в тому, що у справах про вбивства з офензивним розчленуванням трупів, злочинець і жертва, як правило, не були знайомі, тому розшукувати злочинця треба серед осіб з сексуальними збоченнями або серед психічно неповноцінних.
Важливо також відмітити, що, хоча заходи до приховування частин трупа і не вживаються, тобто розчленування ігнорується саме як спосіб приховування, але вбивці нерідко вдаються до інших способів приховування. Наприклад, для знищення матеріальних слідів злочину злочинці змивають кров, перуть одяг, знищують або приховують знаряддя злочину.
Детермінуючу роль грає такий чинник об'єктивного характеру, як зв'язок злочинця з потерпілим, а також група детермінуючих чинників, що відносяться до психічних властивостей особи (чинники суб'єктивного характеру). Як правило, такі вбивства вчинюють особи, що страждають порушенням психіки (шизофренія, психопатія тощо) або з сексуальними збоченнями (відхиленнями).Статева ненормальність спостерігаються, як правило, у психопатів, що являється приводом для спеціальної групи так званих «сексуальних психопатій». Характерною для офензивного виду є також крайня форма некрофілії - некросадизм (бертратзм) - прагнення до осквернення трупа і наруга над ним (частіше у формі відрізання молочних залоз, вирізування статевих органів) та некрофагія - поїдання частин трупа. Некрофагія і некросадизм нерідко поєднуються з попереднім вбивством жертви, або отримання сексуального задоволення пов'язане саме з самим процесом розчленування [31; 173].
РОЗДІЛ ІІІ. Необхідні складові частини вбивств з розчленуванням трупа
3.1. Сукупність типових слідів
При характеристиці типових слідів вбивств з розчленування трупа слід помітити, що розглядати їх доцільно в зв'язку з наслідками при інших вбивствах, оскільки в ряді випадків їх буває важко диференціювати. Слідча ситуація первісного етапу розслідування характеризується тим, що, як правило, очевидці відсутні, винний приховується. Інформація, що дозволяє встановити суть події, висунути слідчі версії щодо суб'єкта злочину, визначити напрямки розслідування, може бути встановлена шляхом аналізу наслідків. Складність розслідування вбивств з розчленуванням трупа полягає і в самому характері вчиненого злочину: труп розчленовано, виявлені тільки деякі його частини (частина) і особу вбитого часто складно встановити доти, поки не будуть знайдені ті частини трупа, на яких є ідентифікаційні ознаки. Інформація, що вказує на це, залежить від того, які частини тіла знайдено і може бути зібрана вже при огляді місця події. Тому першочерговою задачею слідчого в таких випадках є збирання, по можливості, всіх частин трупа, виявлення і фіксація слідів [15; 67].
Складно з вичерпною повнотою перерахувати об'єкти, на яких можливе утворення слідів, однак можна назвати найбільш типові місця їх локалізації. Як правило, до них відносяться: а) виявлені частини тупа; б) місце їх виявлення і прилегла територія з об'єктами, що знаходяться на ній; в)злочинець; г) місце вбивства (розчленування); д) знаряддя вбивства (розчленування); ж) пакувальний матеріал.
Поняття матеріальних слідів в криміналістиці, що існують на цей час можна розділити на дві групи. До першої групи відносяться сліди - відображення, до другої - сліди у «широкому значенні слова». Типові сліди як елемент криміналістичної характеристики вбивств з розчленуванням трупа, необхідно розглядати у «широкому» значенні слова, але приділяти при цьому особливої уваги слідам-відображенням (слідам у вузькому значенні), оскільки на первісному етапі розслідування найбільший обсяг початкової інформації про злочин міститься саме в них. Диктується це і самою специфікою вбивств цієї групи, зокрема, наявністю у структурі «способу вчинення вбивства з розчленуванням трупа» такого елементу, як спосіб розчленування, внаслідок якого утворюються досить своєрідні сліди розчленування (додаток 1.3.).
Зміни в речовій обстановці місця події злочину можуть відбуватися як внаслідок дій злочинця, так і потерпілого. Через певний проміжок часу або ж одночасно з приховуванням частин трупа, винним вживаються заходи до знищення (приховуванню) слідів, що залишилися на місці вбивства (розчленування): проводиться ремонт квартири, фарбування підлоги, повна або часткова заміна шпалерів, чистка м'яких меблів, килимів, асфальтування і бетонування доріжок тощо. Іншими словами, злочинець прикладає всіх зусиль до приведення об'єктів, що несуть ознаки злочину, в належний стан шляхом маскування або знищення матеріальних джерел інформації.
Найбільш типовими вищевказані сліди є для «побутових вбивств» з розчленуванням трупа, тобто все це - сліди приховування вчиненого злочину, рідше - сліди вчинення вбивства. Для сексуально-садистських вбивств, що супроводжуються розчленуванням тіла (офензивне розчленування) і скоюються в більшості, поза житловими приміщеннями, навпаки більш характерною є наявність в речовій обстановці слідів вчинення вбивства. Це можуть бути сліди боротьби між насильником і жертвою, внаслідок чого природний порядок обстановки може бути порушено. Сюди відносяться: прим'яті сніг, кущі, трава, сліди волочіння, поламані гілки тощо [8; 15].
Для вбивств з розчленуванням трупа типовими є сліди-відображення (сліди у вузькому значенні слова). До них відносяться: сліди рук, ніг, зубів, сліди транспортних засобів, а також інших пристосувань для транспортування частин трупа, сліди знарядь розчленування. На частинах тіла можуть бути виявлені сліди зубів. Їх залишають або злочинці на тілі жертви, або жертва на тілі злочинця. За слідами зубів можна судити про деякі обставини події, що відбулася. У слідах зубів відображаються загальні (форми, розміри зубів) і індивідуальні (ушкодження зубів, зубні протези) ознаки зубного апарату, за якими у ряді випадків можливе ототожнення особи невпізнаного трупа.
Центральне місце серед слідів-відображень займають сліди, що утворилися внаслідок застосування знарядь розчленування - сліди розчленування. Таке виділення пояснюється їх специфікою, яка полягає в особливостях механізму їх виникнення, наявністю виключно в даній групі вбивств. До таких слідів відносяться: сліди розрубу; сліди розпилу; сліди розрізу; сліди розриву.
У разі виявлення частин трупа за межами місця вчинення вбивства і розчленування, що характерно для «побутових вбивств», речові докази можуть свідчити про знаходження там злочинця. Наприклад, різного роду рослинні об'єкти з місця виявлення розчленованих частин - на тілі або одязі вбивці; кров, волосся, виділення організму потерпілого - на предметах місця вбивства і розчленування; залишені злочинцем які-небудь предмети - на місці виявлення розчленованого трупа. В інших випадках вони можуть вказувати на контакт обвинуваченого з потерпілим, наприклад, волосся, слина, кров, текстильні волокна одягу потерпілого - на тілі або одязі злочинця; кров, сперма, різні виділення організму злочинця - на тілі або одязі потерпілого [8; 22].
Для вбивств досліджуваної категорії характерним є те, що у всіх випадках відбувається безпосередній контакт між багатьма предметами одягу і взуття, а також між тілом злочинця і жертви, внаслідок чого залишаються різні сліди життєдіяльності людського організму. Все це зумовлює утворення різних слідів, в тому числі і взаємоперехід мікрочасток. Мікросліди являють собою матеріальні утворення, які внаслідок особливостей своєї структури агрегатного стану і мізерної кількості, можна виявити і використати як засіб для виявлення злочину, злочинця або інших фактичних обставин розсліджуваної справи лише з застосуванням певних технічних засобів і спеціальних експертних методик.
3.2. Особа потерпілого
При кримінальній характеристиці потерпілих вбивств з розчленуванням трупа важливе значення мають ряд таких ознак:
1. Криміналістичне значущі ознаки, властивості, стан, що властиві жертві як фізичному і біологічному об'єкту, в тому числі закономірності, що визначають криміналістичне дослідження трупа, його частин, одягу або інших предметів, що є при ньому.
2. Зв'язки і взаємодії жертви, як об'єкта з фізичними і біологічними ознаками з матеріальною обстановкою місця події, іншими об'єктами і особами, що вчинили злочин.
3. Криміналістичне значущі зв'язки і взаємовідносини жертви як особі, що володіє певною сукупністю психічних і соціально-психологічних рис, з особою (особами), що вчинила злочин.
До числа основних властивостей потерпілих, що мають криміналістичне значення, відноситься їх вік і пов'язані з ним особливості психіки, сімейний стан, рід занять, інтелектуальний і фізичний розвиток, а також наявність окремих психічних і фізичних недоліків [24; 188]. Серед особливостей, властивих поведінці потерпілих, криміналістичне значущими є і такі як: спосіб життя, коло і характер зв'язків, поведінка в побуті, статева культура, зловживання алкоголем та інші, які характеризують їх поведінку поза зв'язком з вчиненими щодо них злочинами.
Аналіз причин і обставин, що зумовлюють вчинення злочинів, вказує на необхідність з'ясування взаємовідносин і взаємодії між жертвою і суб'єктом злочину. Істотним моментом тут є встановлення того, наскільки поведінка потерпілого сприяла вчиненню злочину.
Диференціація вбивств з розчленуванням трупа за видами дозволяє виділяти і найбільш типові групи потерпілих:
1. Жертви «побутових» вбивств.
2. Жертви сексуальних, в тому числі і сексуально-садистських вбивств [15; 78].
Критерій поведінки, в свою чергу, дозволяє класифікувати жертв досліджуваної категорії вбивств на: випадкові і ті, що провокують вбивство.
Випадкові жертви. Переважну більшість потерпілих складали особи жіночої статі. Серед осіб чоловічої статі потерпілими були тільки діти і підлітки у віці від 5 до 17 років. Віковий діапазон всіх убитих досить широкий і коливається від 5 до 65 років.
Поняття «випадкова жертва» застосується саме для потерпілих цієї категорії, що пояснюється характером взаємовідносин між вбивцею і жертвою, який носить ситуаційний характер і часто виявляється лише за лінією просторово-часових параметрів спілкування. У цьому полягає специфіка вищевказаної групи потерпілих при серійних сексуально-садистських вбивствах з розчленуванням тіла. До цієї категорії відносяться, передусім, ті потерпілі, які внаслідок вікових або психічних особливостей (зайва довірливість і необачність) не могли реально оцінити віктимогенну ситуацію, що склався. Це: діти і особи з психічними розладами, такими як шизофренія, олігофренія і т.п. [28; 78].
З певною часткою умовності до «випадкових жертв» можна віднести і потерпілих, здатних адекватно оцінювати віктимність ситуації, що передує злочину, але з тих чи інших міркувань нехтуючих заходами особистої безпеки. Сюди відносяться жінки, чиї маршрути пересування пролягали по безлюдних місцях в пізні вечірні години без супроводу. Серйозної уваги заслуговує той факт, що злочинцем або повністю ігнорувалися статевовікові характеристики об'єкта нападу або вибір жертви здійснювався щодо певних суб'єктивних параметрів, які мали фетишистську спрямованість: стать, вік, манера одягатися, зріст тощо. Наприклад, Г. вчиняв вбивства лише підлітків (більш 10 жертв). К. нападав на молодих жінок, схожих, з його слів, на «струнких кішочок» і що нагадували йому першу в його житті жінку, яка відштовхнула його домагання. Подібним чином пояснював вибір перших своїх жертв і витебський вбивця М. І, навпаки, для Чикатіло А. вибір об'єкта сексуального посягання знерідка був знеособлений: «... Коли бачив голе чоловіче або жіноче тіло - для мене було байдуже - я рвав і метав як звір...» [13; 155].
Чинник випадковості жертви пояснює і різноманітність соціальних, етично-психологічних і побутових характеристик, властивих жертвам цієї категорії. Це - представники найрізноманітніших прошарків суспільства, різних професій і занять, рівня освіти. Схожість між ними обмежується лише виявленою зневагою заходами власної безпеки і можливим збігом фізичних та інших характеристик, наприклад, однаковий зріст, схожість одягу, що обираються злочинцем у випадку, якщо такий вибір мав місце.
Жертви, що провокують вбивство. Дослідження віктимологічних аспектів поведінки жертв показали, що «нарівні з жертвами, які ні в якій мірі не сприяють посяганню, зустрічаються факти сприяння потерпілих власній віктимізації - від явної необережності до відвертої, іноді тривалої провокації злочину». До цієї категорії жертв відносяться потерпілі, що виявили провокуючу поведінку щодо злочинця. Характерним для даної групи є те, що в переважній більшості сюди входять особи, що володіють підвищеною схильністю стати жертвою вбивства, які відносяться до так званих «груп ризику». Це наркомани, повії, жінки-алкоголіки, особи без певного місця проживання.
Взаємовідносини між злочинцем і жертвою вказаної групи (до вчинення вбивства) мали більш тривалий контакт, ніж з «випадковими» жертвами і відрізнялися активністю з боку останніх. Активність полягала в тому, що, свідомо вступаючи в контакт зі злочинцем, вони нерідко відверто провокували майбутніх насильників на інтимну близькість, будучи ідеальною «мішенню» для реалізації злочинних потреб останніх. Так, Чикатіло А. в своїх свідченнях відмічав: «Я спеціально не ловив і не шукав своїх жертв. Просто випадково попадалися такі ж як я - вибиті з життєвої колії, це нас об'єднувало і вони до мене прилипали» [13; 167]. «Віктимогенна деформація» особи потерпілих, як сукупність соціально-психологічних властивостей особи, пов'язана з особливостями їх соціалізації і в цій групі виражена найбільш виразно. Такого роду деформація і приводить до того, що саме ці особи стають жертвою подібних вбивств.
Певний інтерес представляє і те, що критерії вибору таких жертв злочинцями нерідко полягали саме в тому, що потерпілі-жінки вели аморальний образ життя. Типовими в цьому відношенні є серійні вбивства з розчленуванням трупа, вчинені Т. «Санітар природи» (як сам себе називав останній), розчленовуючи тіла убитих сокирою, знімав з них шкіру і витягував внутрішності. На допитах говорив, що «відчував особливу ненависть до «виразок нашого суспільства» і тому «очищав» суспільство від його вад, вбивав тільки жінок, що вели аморальний спосіб життя».
Типовим є і те, що вбивці, що вчинили серійні сексуально-садистські вбивства з розчленуванням тіла, в переважній більшості позитивно характеризувалися за місцем проживання, місцем роботи, а деякі з них мали досить престижний соціальний статус, в той час як жертви цієї категорії мали виключно негативні характеристики [23; 24].
Враховуючи, що в загальному числі досліджуваних убивств домінують побутові, тому заслуговує особливої уваги їх дослідження, яке дозволяє констатувати, що у переважній більшості випадків існує закономірність: жертвою таких злочинів є особи, які знаходяться в тісному зв'язку зі злочинцем.
При побутових вбивствах потерпілих (за ознакою відношення до злочинця) можна розділити на: родичів і членів сім'ї; сусідів; осіб, що знаходяться зі злочинцем в дружніх або інтимних відносинах; осіб, які знайомі зі злочинцем, проводять з ним дозвілля або пов'язані між собою іншими стосунками. Діти грають роль «випадкової жертви» внаслідок того, що часто стають мимовільними свідками сімейно-побутових криміногенних ситуацій. З метою приховування вчиненого злочину, злочинець вдається до їх вбивства [20; 120].
3.3. Особа злочинця
Іншою, не менш важливою проблемою при вивченні особи злочинців з розчленуванням трупа є їх класифікація. Дослідження в цьому напрямі проводяться вже досить тривалий період часу, але потрібно помітити, що загальноприйнята система їх класифікації в даний момент відсутня, що можна пояснити складністю проблеми. Проте, існує немало класифікацій за найрізноманітнішими критеріями.
Так, класифікуючи осіб, що вчинили насильницькі злочини на: «злісних», випадкових і проміжну групу, основним критерієм слід вважати міру їх суспільної небезпеки, а додатковою диференціюючою ознакою - мотив. При вивченні досліджуваної групи злочинів важливо виділяти: 1) мотиви, домінуючі виключно в конкретному різновиді цих вбивств, і 2) мотиви, одночасово характерні для декількох підгруп у межах даної категорії злочинів. Сексуальні мотиви домінують і є типовими виключно для групи сексуальних убивств. А при сексуально-садистських убивствах злочинець реалізовує і свої сексуально-перекручені потреби, властиві тому або іншому виду сексуальних актів [15; 78].
Для «побутових вбивств» типовими є : ревнощі (7%), користь (21%), помста (8%), прагнення позбутися близької особи (старих, дітей), що ускладнює становище злочинця (4%). Але найбільш поширеним мотивом є вчинення злочину на ґрунті особистих ворожих відносин (62%).
Якщо розглянути типові категорії осіб, що вчинили вбивства з розчленуванням трупа на побутовому ґрунті, то можна виділити декілька груп. До першої групи (41%) відносяться особи, що ведуть антигромадський спосіб життя, були судимі за умисні злочини і не стали на шлях виправлення. Це особи з насильною установкою, які за своїм бажанням вступають у конфліктну ситуацію і беруть активну участь в її розвитку і доведенні до логічного завершення. Етично-психологічні параметри, як вбивць, так і потерпілих, досить близькі. Ця група найбільш небезпечних вбивць названа «злісні». Раніше вони нерідко вже скоювали злочини проти особи або громадського порядку, систематично зловживали алкоголем [20; 123].
Щодо особистих властивостей і етично-психологічних характеристик, то щодо кожного з віднесеної до цієї групи злочинця, можна з упевненістю сказати, що вчинення вбивства було для нього виявом стійкої виразно вираженої антигромадської спрямованості. Характерними для них є: вияв жорстокості і цинізму, егоїзму, неуцтва і повної відсутності культурних інтересів. Цю групу відрізняє низький культурний і освітній рівень, що цілком пояснює і примітивізм потреб злочинців і вузькість інтересів. Лише 4% злочинців мали вищу освіту, освітній рівень інших вбивць досить низький (від 5 класів до середнього спеціального). Вивчення цієї групи має важливе криміналістичне значення, оскільки дозволяє виявити закономірний ланцюг кореляційних взаємозв'язків між такими елементами криміналістичної характеристики, як «особа злочинця - спосіб вчинення - типові сліди». Для злочинців цієї категорії характерне вчинення вбивства особливо жорстокими способами, що супроводжується болісним катуванням і нанесенням множинних колото-різаних та інших ушкоджень своїй жертві. Крім цього, типовою є і акумуляція ознак офензивного і дефензивного способів розчленування - змішаний спосіб розчленування, а відчленування частин тіла, знівечення особи може носити прижиттєвий характер. Важливим в цьому відношенні уявляється і дослідження психопатологічного аспекту. Це дозволило виявити наявність у більшості з них девіантної поведінки, що виявляється в формі садизму [24; 145].
Ілюстрацією до сказаного може бути вже згадувана нами кримінальна справа по обвинуваченню Б., коли до вчинення вбивства злочинець відчленував вушні раковини своїй жертві, отримуючи при цьому садистське задоволення і насолоджуючись виглядом її мук. Спосіб вчинення характеризувався множинністю колото-різаних ран.
У другу групу (29%) входять особи, які є членами «проблемних, неблагополучних» сімей. На членів таких сімей впливає комплекс неправильного, антипедагогічного виховання. На відміну від першої, особи цієї групи не мають або мають окремі ознаки, характерні для «злісного» злочинця. Дослідження показало, що практично відсутнє вчинення вбивств в цій групі особливо жорстокими способами, як відсутня і серійність. Характерним для них є і те, що до розчленування трупа вони вдаються тільки з метою приховування злочину (дефензивний спосіб розчленування, як правило, в формі декапітації або часткового розчленування трупа). Найбільш поширені способи позбавлення життя - задушення жертви; нанесення колото-різаних та інших ушкоджень, що відрізняються немножинністю.
Ретроспективне вивчення особи цих злочинців показує, що негативні установки у них виробилися ще з дитинства, причиною чому були несприятлива внутрішньосімейна ситуація, що склалася в сім'ї за виною батьків. Це багато в чому пояснює типовість для осіб цієї категорії таких негативних характерологічних рис, як грубість, пасивність, легковажність, запальність, лицемірство і нещирість. Цілком з'ясовано і те, що переважна більшість злочинців вчиняє вбивства своїх батьків (причому, серед потерпілих немало осіб немолодого віку). При цьому, найбільш поширеними мотивами, нарівні з бажанням позбутися витрат, пов'язаних з утримуванням хворих, старих батьків є і корисливі спонукання. Цю групу також складають особи, що вчинили вбивство на ґрунті побутового пияцтва (п'яної сварки) [20; 127].
До третьої груші (18,5%)слід віднести осіб, які до вчинення злочину що не виявили себе негативно, а що скоїли вбивство внаслідок особливих, складних обставин особистого життя, трагічних і заплутаних конфліктів, тривалих сімейно-побутових і особово-побутових конфліктів.
На відміну від розглянутих груп, вбивства на побутовому ґрунті, вчинені цими особами мають чітко виражений емоційний характер і нерідко скоюються в стані сильного душевного хвилювання як результату реакції на складну психотравмуючу ситуацію сімейно-побутового конфлікту. Після злочину такі особи, як правило, розкаюються в вчиненому, що нерідко відбивається в їх явці з повинною, визнанням своєї винності, правдивих свідченнях щодо обставин вчиненого вбивства. Особи цієї категорії вдаються до розчленування трупа виключно з метою приховування злочину (дефензивне розчленування). Однією з основних ознак способу вчинення є і наявність немножинних ушкоджень різної локалізації, заподіяних, у більшості, предметами побутового призначення. У числі цих вбивць чоловіки (дружини), часті зради яких, зрештою, вичерпують запас терпіння іншої сторони. Цим зумовлені і типові мотиви цієї категорії злочинців: ревнощі, помста і ворожі відносини.
Важливе практичне значення відіграють статевовікові характеристики, вивчення яких показало, що в порівнянні з дослідженнями минулих років, вбивці значно фемінізувалися. Так, за даними нашого дослідження, особи жіночої статі складають - 39%, але ж переважна більшість (61%) серед вбивць цієї групи - чоловіки.
Четверту групу (10,5%) складають особи, які страждають неповноцінністю психіки, що виявляється у формі алкоголізму, душевної хвороби, природженого недоумства, черепно-мозкової травми, гератричних безповоротних змін у психіці [28; 79].
Важливе практичне значення при організації роботи з виявлення кола осіб, серед яких слід шукати злочинців, мають виявлені в ході вивчення кримінальних справ статистичні дані, які вказують, що переважна більшість вбивць раніше перебували на обліку в психоневрологічних диспансерах та інших лікувальних установах, а також на характерні для цих осіб способи вчинення і приховування вчиненого вбивства.
Висновки
Проблема криміналістичної характеристики вбивств з розчленуванням трупа є надзвичайно актуальною. Ця теза на сьогодні набуває неабиякої гостроти з урахуванням даних судової практики по даному виду злочинів, кількість яких невпинно зростає. Саме тому аналіз загального поняття вбивства з розчленуванням трупа дозволить з'ясувати спільні й найбільш істотні ознаки, які властиві даному виду злочину. Тому, з метою всебічного вивчення криміналістичної характеристики вбивств з наступним розчленуванням трупа, а також враховуючи специфіку даної категорії злочинів необхідно, по-перше, щодо даної категорії справ застосовувати інтегральне поняття «спосіб вчинення вбивства з розчленуванням трупа» для позначення взаємопов'язаної і цілеспрямованої системи дій по підготовці, вчиненню, приховуванню вбивства та розчленуванню трупа; по-друге, стосовно етапів злочинної діяльності суб'єкта, оперуючи диференційованим поняттям «спосіб вчинення вбивства з розчленуванням трупа», виділяти в ньому чотири самостійних, і в той же час взаємопов'язаних структурних елементи: 1) спосіб приготування; 2) спосіб вчинення; 3) спосіб приховування; 4) спосіб розчленування.
Розгляд вищеназваних структурних елементів в подібному аспекті дає можливість повніше врахувати етапність вчинення злочину, сприяє детальному з'ясуванню усього складного ходу злочину, показуючи взагалі взаємопов'язаний, динамічний процес події, що відбувається; зв'язки між зазначеними структурними елементами способу вбивств з розчленуванням трупа; взаємозв'язки між способом вбивства з розчленуванням трупа та іншими елементами криміналістичної характеристики. Всі вищеперелічені способи складають єдине структурне ціле поняття «спосіб вчинення вбивства з розчленуванням трупа», але в той же час кожен з них має свої характерні ознаки, вияв яких дозволяє встановити весь спосіб взагалі.
Список використаних джерел
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28.06.96р.// Відомості ВРУ. - 1996. - №30.
2. Кримінальний кодекс України. – Харьків: Право, 2001. – 366 с.
3. Об оперативно-розыскной деятельности: Закон Украины от 18.02.1992 года // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1992. - №22. –Ст.303.
4. О прокуратуре: Закон Украины от 05.11.1991 года // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1991. - №53. –Ст.793.
5. О трансплантации органов и (или) тканей человека: Закон Российской Федерации от 22.12.1992 года. - №4180-1 // Ведомости Съезда Народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. – 1993. - №2. – Ст.62.
6. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №28. – Ст.232.
7. Кримінально-процесуальний кодекс України // Кодекси України. – У 2т. – Т.2. – К.: Ін Юре, 1997. – с.221-304.
8. Александров И.В. Проблемы организации расследования преступления //Организационно-тактические проблемы расследования преступлений. – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1990. – С.13-22.
9. Аленин Ю.П. Очаги преступлений – самостоятельный объект методики расследования преступлений // Криминалистика и судебная експертиза. – К.: Лыбидь, 1990. – Высш.шк. – С.40-46.
10. Аленин Ю.П. Теоретические и практические основы раскрытия и расследования очагов преступления: Дисс. … докт. юрид.наук: 12.00.09. – Одесса, 1996. – 453 с.
11. Алисиевич В.И. Судебная медицина. – М.: Юридичсекая литература, 1968. – 364 с.
12. Антонян Ю.М. Психология убийства. – М.: Юристъ, 1997. – 304 с.
13. Антонян Ю.М., Ткаченко А.А. Сексуальные преступления: Чикатило и другие. – М.: Альматея, 1993. – 318 с.
14. Арцишевский Г.В. Выдвижение и проверка версий. – М.: Юридическая лмтеатура, 1978. – 105 с.
15. Афанасьев С.А. Криминалистическая характеристика и типовая программа расследования сексуально-садистких убийств: Дис. .. канд юрид наук: 12.00.09. – Спб., 1992. – 145 с.
16. Бахін В.П., Кириченко О.А. Як розкриваються злочини. Криміналістика у запитаннях і прикладах: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1995. – 124 с.
17. Борисенко І.В. Криміналістична характеристика вбивства з розчленуванням трупа: способи вчинення та способи приховування // Вісник Луганського ун-ту внутр. справ МВС України: Науково-теоретичний журнал. – Луганськ, 1998. – Вип..2. – С.193-205.
18. Борисенко И.В. Понятие и классификация убийств с расчленением трупа // Проблеми законності: Республ. міжвідом. націон. збірник / Відп. ред. В.Я.Тацій. – Харків: Нац. юрид. академія України, 1998. – Вип..35. – С.132-139.
19. Вадько Н.П. Почему так долго искали Чикатило. – М.: Юристъ, 1996. – 80 с.
20. Волкова А.Е. Роль эмоциональных семейных отношений в формировании насильственных установок // Насильственные преступления: природа, расследование, предупреждение: Сб. науч. трудов. – М.: ВНИШ МВД России, 1994. – С.118-124.
21. Волошина Л.А. Генезис агрессивно-насильственных преступлений // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально-психологическое исследование. – М., 1990. – С.42-52.
22. Додолев Е.Ю. Преступление. Русский вариант. – М.: Новый взгляд, 1993. – 111 с.
23. Зеленковский С.П. Уголовно-процессуальное и криминалистическое значение изучение личности потерпевшего при расследовании убийств // Судебная экспертиза. – К.: ИГП АН УССР, 1977. – Вып.14. – С.21-29.
24. Калашник Я.М. Судебная психиатрия. – М.: Юридическая литература, 1961. – 383 с.
25. Криміналістика.(Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів). За ред. проф. В.Ю.Шепітька.- Харків: "Право", 1998.- 245 с.
26. Криминалистика. Под ред. проф. Р.С.Бєлкина. – Москва: "Ю.Л.", 1986. – 178 с.
27. Криміналістика. Криміналістична тактика: Методика розслідування злочинів: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. В.Ю.Шепітька. – Харків: Право, 1998. – 376 с.
28. Лень В. Проблеми запобігання злочинній діяльності осіб з психічними відхиленнями та хронічними психічними захворюваннями // Юридичний вісник України. – 2006. - №4. – С.77 – 79.
29. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: Особлива частина / Андрушко П.П., Арсенюк Т.М., Атаманюк О.Г. та ін..; Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – Київ: Форум, 2001. – 942 с.
30. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3 –тє вид., переробл. та доповнене / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
31. Селиванов Н.А. Особенности отдельных нетрадиционных исследований в расследовании убийств // Роль судебной экспертизы и криминалистики в раскрытии и профилактике преступлений. – Одесса: Одесский НИИСЭ, 1994. – С.171-173.
32. Черваков В.Ф. Експертиза по делам об убивствах с расчленением трупов / Стенограма доклада на заседании криминальной секции ВИОНА от 27.01.1940 г. – 134 с.