РЕФЕРАТ
Формування політичної і правової
культури суспільства нового, демократичного типу
2010
2
ПЛАН
ВСТУП……………………………………………………………………...3
1.
Основні завдання і шляхи формування правової держави в Україні………………………………………………………………………6
2.
Економічні передумови демократії в політичній діяльності………………………………………………………………….12
3.
Духовно-ідеологічні передумови демократичних перетворень. Політична культура суспільства………….........................15
4.
Інститут президентства в Україні……………………................19
5.
Політична культура правових демократичних перетворень в Україні……………………………………………………………………..20
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….23
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ…………………………....24
3
Вступ
Історичний
генезис демократії тривалий, різноманітний і суперечливий. Він не завершився і
понині. Жодна політична система у світі доки не утілює в собі ідеали
демократії, а представляє лише результат "багатоступінчастого, тривалого
історичного процесу". [6]
Проблеми
демократії на її сучасному рівні — одні з найголовніших в політології. Їх
багатоаспектність, складність, безпосередня обумовленість політичною практикою
є неоднозначною в різних країнах, визначає різноманітність, і суперечність, як
підходів до вивчення, так і концепцій, що склалися в науці. Відсутність в
літературі єдиного визначення демократії відзначається в політичних словниках і
навчальних посібниках зарубіжних і вітчизняних авторів. "До теперішнього
часу, — пише німецький політолог Би. Гуггенбергер, — учені не виробили загальноприйнятих
представлень, на базі яких можна було б сформулювати єдине визначення
демократії.
Демократизація
- це процес конституювання демократичного способу правління, створення
економічних, політичних, культурних передумов залучення громадян в обговорення,
формування і втілення соціально-політичних цінностей, рішень і політики. Це
процес формування в суспільстві позитивного консенсусу, що грунтується на
системі демократичних норм, правил, процедур. [1]
Практика
пострадянських трансформаційних процесів показує, що від проголошення
демократичних цінностей до їх реалізації, впровадження в громадську і політичну
практику існує певний історичний період. Жодна з пострадянських країн не
зробила крок відразу в демократію, та і не могла цього зробити, оскільки були
4
відсутні
необхідні для демократії передумови (економічні, соціально-політичні,
соціокультурні).
Дослідники
відмічають також ряд особливостей трансформаційних процесів на пострадянському
просторі, які зіграли відому негативну роль в розвитку демократизації. До
головних з них можна віднести: значно більший масштаб змін (порівняно з
переходами в країнах Латинської Америки і інших регіонах світу) в економічній,
політичній і соціальній сферах суспільства. В усіх пострадянських країнах,
окрім Росії, додалися ще і завдання становлення національної державності і
формування політичних націй: нереволюційний характер переходу і його наслідку -
збереження колишньою елітою владних позицій; формування нового капіталістичного
класу переважне з представників колишньої комуністичної номенклатури, яка,
перебуваючи при владі, здійснювала розподіл державної власності; відсутність
внутрішнього капіталу і співпраця номенклатурної еліти з мафіозними і
кримінальними структурами, результатами чого стало формування корумпованої бюрократичної
держави і розвиток паразитизму; невисокі професійні і моральні якості
правлячого класу: його неготовність вирішувати складні, паралельно існуючі
проблеми в різних сферах громадського життя, діяти у рамках формально існуючих
демократичних інститутів і законів, дотримуватися відкритих правил політичної
гри; погіршення економічного і соціального стану більшості громадян. [2]
Таким
чином, ряд процесів і явищ гальмували демократизацію українського суспільства,
причому деякі з них виникли в результаті
5
промахів і
помилок, допущених політиками, як загальнонаціонального, так і регіонального
рівнів.
[2]
6
1.
Основні завдання і шляхи формування
правової держави в Україні
Важливим
етапом на шляху становлення незалежності України, розвитку ознак її самостійної
державності стало прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р.
Конституції України. Як політико-правовий акт надзвичайної важливості і
довгострокової дії вона представляє фундамент не лише сучасних, але і майбутніх
демократичних перетворень в громадських стосунках, основу формування правової
системи українського громадянського суспільства, соціальної, правової держави,
її національного законодавства. Можна стверджувати, що закладені фундаментальні
конституційні основи правового поля економічного і політичного функціонування
суспільства, взаємин держави, суспільства і особи (людини, громадянина). [3]
Як
Основний Закон України, Конституція не лише обкреслює контури цивілізованої
соціальної, правової держави і виступає основним джерелом поточної
законотворчості, але і юридичне закріплює такі демократичні цінності і
принципи, які ще необхідно буде вводити в практику національної правотворчості
і правозастосування. Це, по-перше визначає головні риси і особливості процесу
безпосередньої реалізації демократичних правових ідей і норм Конституції в
життєдіяльність українського суспільства, оскільки міра реальної
демократичності будь-якої конституції може бути засвідчена лише при практичному
застосуванні її норм . По-друге, це зумовлює актуальність розробки нової
парадигми вітчизняної юридичної науки, її правознавства і державознавства.
Відомо, що свого часу соціальна
7
функція
радянської юридичної науки зводилася владою передусім до підтримки і захисту
інтересів держави, а правознавство ретельно сповідувало, головним чином, нормативний
підхід до права, розглядаючи його лише як елемент надбудови, невід'ємний від
держави, продукт і інструмент останньої, основу і знаряддя здійснення класового
панування в державних формах. Марксистсько-ленінське вчення виходило з
тлумачення держави як апарату класового панування і пригнічення. Звідси
похідними були представлення, що право - це свобода, закон панівного класу,
який отримував своє вираження в юридичній формі; право - це форма вираження застосування
насильства і тому подібне. [3]
Справедливою
є точка зору, що якраз ототожнення в теорії і юридичній практиці права виключно
з нормами, які видаються державними органами, це ні що інше, як один з ознак
тоталітарного політичного режиму, піднесеність держави над суспільством,
приниження демократії. І належить визнати, що і досі неподоланий правовий
спадок радянського періоду, коли право юридично закріплювало фактичну диктатуру
партдержноменклатури, панування адміністративно-командних методів управління в
економіці і легітимну основу тоталітарного режиму в суспільстві.
Концептуальним
ядром сучасної правової парадигми має бути визначення пріоритетного місця і
ролі людини і громадянина в цивільно-правових і державно-владних стосунках, а
також в системі юридичних категорій, розуміння держави як політичній функції
громадянського суспільства, яка повинна здійснювати реальний контроль за
державним життям, а закону як певної функції права і
8
держави. Звідси
необхідно якісно нове праворозуміння, усвідомлення складної природи
діалектичного взаємозв'язку права і закону, відповідності останнього моральним
вимогам.
Що
ж відносно конструктивно-критичного вивчення і практичного використання
світового досвіду правового розвитку демократичного суспільства при формуванні
національної парадигми права, то він без сумніву заслуговує на увагу.
[5]
Проте
при цьому треба враховувати, що на конкретні історичні юридичні факти, події і
тому подібне необхідно дивитися лише, як на можливі аналоги, варіанти рішень
певних громадських проблем, вже раніше, тією або іншою мірою реалізовані.
Правові
поняття, які застосовуються в юридичній науці і практиці, такі ж непостійні за
своєю суттю і змісту, як рухливі, динамічні реальні життєві процеси. Тому, як
виявляється, некоректно з наукової точки зору і навіть небезпечно з
прагматичною як «модернізувати» історію права і будувати висновки відносно
подій далекого минулого на підставі правових поглядів кінця XX століття,
сучасних уявлень про добро і зло, так і сліпо переносити на сучасний національний
грунт старий і чужий правовий досвід і знання, не визначившись з особливостями
конкретно-історичного правового стану нашого суспільства.
У
цьому розумінні можна стверджувати, що прав був Гегель, коли писав: «... Досвід
і історія учать, що народи і уряди ніколи нічому не навчилися з історії і не
діяли згідно з повчанням, які можна було б отримати з її. У кожну епоху
виникають такі особливі обставини, що кожна епоха є таким індивідуальним
станом, що в цю епоху необхідно і
9
можливо приймати
лише такі рішення, які виходять якраз з цього стану... Бліді спогади минулого
не мають ніякої сили проти життєвості і свободи сучасності».
Не
можна компенсувати відсутність в Україні реального демократичного
соціально-культурного, правового середовища спробою вивести і застосувати
правові категорії і поняття не з власного правового досвіду, а з
науково-практичного досвіду країн розвиненої демократії, де історичному
природно-еволюційному розвитку ринкових стосунків синхронно корелювали
становлення громадянського суспільства і правової держави, відповідного рівня
розвитку. [4]
При
цьому некоректно посилатися і на експортні оцінки західних учених-юристів, чиї
знання і досвід базуються на дослідженнях правових стосунків і проблем далеко
не адекватних суті, змісту і особливостям громадських стосунків і проблем
перехідного періоду в Україні.
Нові
громадські реалії вимагають не просто адміністративно-політичного скасування
колишнього радянського права, реформування, удосконалення успадкованої від
колишнього СРСР правової системи. Відомо, що в принципі реформувати або
модернізувати (удосконалення зовнішніх проявів, ознак об'єкту) будь-який
соціальний об'єкт перетворень можна лише у тому випадку, коли він у своїй
базисній структурі має потенціал позитивного розвитку, а не є (як в нашому
випадку) дезінтегруючою соціально-культурною матерією, яка не витримала
історичного випробування часом.
Сьогодні
мова повинна йти про заміну, на базі Конституції України, успадкованої системи
права, трансформації усіх складених
10
правової
системи, їх взаємозв'язків: правової культури і свідомості, ідеології,
юридичної науки, правової політики і юридичної практики і тому подібне.
І,
безумовно, повинно йтися про створення якісно нової системи національного
законодавства, про підвищення ролі законотворчого процесу в життєдіяльності
суспільства і функціонування держави. Доречно в цьому плані прислухатися до
слів професора права, академіка Української академії наук Б. Кістяковського, що
ще в 1909 р., аналізуючи суть процесу правоутворення, робив наголос, що «старе
право не може виявляти просто скасоване, оскільки його скасування має дію
тільки тоді, коли воно замінюється новим правом. Навпаки, просте скасування
старого права веде лише до того, що тимчасово воно ніби не діє, та зате потім
відновлюється в усій своїй силі» .
Закріплення
законодавцем в Конституції України основ демократичних соціальних свобод в
суспільстві, породжує необхідність не лише розширення правового простору,
розробки організаційно-правових механізмів їх реалізації, створення не просто
«кількісно нового» законодавства, а «якісно нового» - правового законодавства,
його системи, яка відповідала б загальним потребам Українського народу в
демократичному політико-економічному розвитку суспільства.
У
цій системі кожен закон має бути не лише органічно пов'язаний з іншими, а і
відповідати як об'єктивним потребам громадського життя, так і, головне,
реальним можливостям їх задоволення, повинен не лише враховувати пріоритети
11
загальнолюдських
правових цінностей, а і особливості національно-культурного і
соціально-класового характеру громадських стосунків, повинен включати
досягнення юридичної науки і законодавчої техніки.
[5]
12
2.
Економічні передумови демократії в
політичній діяльності.
Які
ж напрями підвищення ефективності впливу політичної діяльності, її суб'єктів на
демократизацію нашого суспільства? Аналіз проблеми дозволяє говорити про
декілька таких напрямів. Серед них:
-
створення
необхідних внутрішніх передумов демократії;
-
забезпечення
сприятливих зовнішніх економічних і політичних умов;
-
підвищення
відповідальності політичних еліт і лідерів за наслідки своєї діяльності та інші
аспекти.
Необхідно
підвищувати роль політичної діяльності у формуванні економічних передумов
демократії. В цілому, сьогодні
вважається майже загальновизнаним, що для стабільної демократії потрібна
наявність деякого мінімального рівня добробуту громадян.
Проте, деякі дослідники, наприклад, Р. Даль, С.
Хантингтон, вважають, що вирішальне значення має не стільки рівень економічного
розвитку країни і прибутків її громадян, скільки рівень соціально-економічної
модернізації. Автор дотримується погляду, що економічний ринок, як одна з умов
формування економічних передумов демократії, може робити як позитивний, так і
негативний вплив на розвиток демократії.
Так,
позитивний вплив економічного ринку на демократію проявляється в наступному:
-
ринок сприяє економічному зростанню, підвищенню
рівня добробуту, а добробут забезпечує стійкість демократичних інститутів;
13
-
ринок
привчає людей до самостійного вибору пріоритетів і відповідальності і тому є
важливим для формування здатної для вирішення громадських завдань особи.
В
той же час ринок є сферою, яка породжує і підтримує нерівність, залишає частину
людей за межами гідного існування. Ринок - це сфера егоїзму, реалізації
приватних і вузькогрупових інтересів.
Аналіз
формування економічного ринку в Україні, показує, що суб'єкти політичної
діяльності національного рівня допустили ряд помилок.
Наприклад,
створення передумов до розтаскування загальнонаціонального багатства
(нелегітимна приватизація) і неприйняття, відторгнення ряду позитивних
придбань, що залишилися від колишньої суспільно-політичної і економічної
системи (відносна рівність, високий рівень науково-технічного потенціалу).
Нелегітимна
приватизація призвела до появи невеликої групи надзвичайно багатих людей і
опускання мільйонів громадян в убогість, що зробило побудову демократичного
суспільства найближчими роками дуже проблематичним. Більше того, не можна не
бачити, що разом з приватизацією власності здійснилася приватизація влади.
Бюрократична структура, що розрослася, набула можливості витягання прибутків
через свою причетність до власності. Звідси величезні масштаби корупції.
Одній
з небезпек демократії в Україні, може стати можлива трансформація економічної
олігархії в політична. Виникає питання, як поступити з власністю, нажитою
нечесним шляхом в ході приватизації 1990х рр.? Відповідь на це питання знайти
надзвичайно складно.
14
Досвід
деяких країн, наприклад США, показує, що одним із заходів в даному випадку може
бути ухвалення законів про податок на надприбуток з капіталу і про податок на
капітал, що вивозиться з країни. Створення економічних передумов демократії
припускає створення оптимальних умов для формування середнього класу,
підвищення відповідальності держави за рівень життя і соціальний розвиток
людей. [4]
15
3.
Духовно-ідеологічні передумови
демократичних перетворень. Політична культура суспільства.
Необхідно
формувати духовно-ідеологічні передумови демократичних перетворень. Світовий
досвід дозволяє зробити однозначний висновок: країна не досягне успіхів в
розвитку економіки, соціально-політичній і духовній області, якщо не має
ідеології, системи цінностей, в яку б повірили люди.
Більше
того, державна (загальнонаціональна) ідеологія може мати навіть більше значення
для демократії в суспільстві, чим інші чинники. Успішний розвиток США,
Німеччини, Швеції, Японії і низки інших країн пов'язаний, разом з іншими
чинниками, також і з тим, що вони мають свою ідеологію цінностей, інтересів.
Значення
ідеології в даному аспекті полягає в тому, що система цінностей, ціннісних
орієнтацій сприяє формуванню цілісності, цільності окремої особи, соціальної
групи, соціального класу, етносу, політичної нації, держави. Збереження,
розвиток, збагачення цілісності, як відзначалося вище, є найважливішим
сутнісним компонентом політичної діяльності.
Ядром
загальнонаціональної ідеології є національна ідея. Проблема формування
національної ідеї - одне із складних завдань. На жаль, зміст української
національної ідеї не має однозначного трактування.
Формування
загальнонаціональної ідеології пов'язане з досягненням консенсусу суб'єктами
політичної діяльності відносно ключових цінностей суспільства, стратегічних
орієнтирів і програм
16
соціально-економічного
розвитку країни, становлення і розвитку української державності.
Згода,
як показує досвід розвитку України 1990х рр., зовсім не відбувається
автоматично. Для цього слід виявити точки збігу в поглядах політичних еліт,
лідерів, що представляють як панівний політичний клас, так і опозицію. Це треба
для досягнення ідейного компромісу. Причому, чим більше таких збігів вдасться
досягти, тим вище рівень духовно-ідеологічних передумов для демократичних
перетворень.
Прийняті
цінності мають бути віддзеркаленням інтересів і потреб більшості соціальних
груп і шарів суспільства, а не окремих квазіелітних утворень.
Досвід
низки країн свідчить, що фундаментальні цінності слід шукати у власній історії
і культурі, а це означає, що при усій універсальності мінімально необхідних
демократичних інститутів, процедур немає єдиної, придатної для будь-якого
суспільства моделі демократії, як немає єдиної моделі ринкової економіки, є
лише принципи функціонування ринку.
В
основі політико-ціннісної конструкції України повинні знаходитися такі
засадничі цінності, як:
-
традиції
і менталітет української нації і інших етносів, що проживають в Україні, дух
усіх народів;
-
власна
державність, що виражає і захищає інтереси усіх соціальних і національних груп;
-
представницька
демократія;
-
ринкова
економіка.
17
Національна
ідея також повинна включати наступні цінності:
-
усвідомлення
причетності кожного українського громадянина до долі країни, а також
нерозривності власної долі з долею усього українського народу;
-
вдячна
пам'ять про минулі покоління українського народу за їх внесок у розвиток науки
і культури;
-
повага
до старшого покоління, зусиллями і героїзмом якого був створений економічний,
науково-технічний, інтелектуальний, культурний потенціал України;
-
відповідальність
і готовність волі, енергії до формування демократичної державності, розвиненої
економіки, громадянського суспільства в сучасній Україні.
Слід
підкреслити ще один аспект даної передумови демократії.
Національна
ідея як ядро національної ідеології не є результатом винахідливості політиків,
інтелектуальної еліти, яка їх обслуговує. Це, як пише російський учений Н.Н.
Моісеєв, швидше плід таланту і любові політиків до власного народу. Це
здатність відчувати, чути сподівання народу країни і виражати їх в програмах
своєї діяльності, в конкретних заходах по поліпшенню життя
більшості
громадян суспільства.
Називаючи
цю діяльність політиків найбільш ефективною і одночасно наймудрішою політичною
акцією, Н.Н. Моісеєв справедливо вказує, що в її здійсненні полягає велич
політика державного рівня.
18
Поза
сумнівом, розвиток демократії, як
способу життя суспільства, пов'язаний
з патріотизмом і пасіонарністю державних діячів, політичної еліти і лідерів,
інших суб'єктів політичної діяльності.
Іншими
словами, політики як загальнонаціонального, так і регіонального рівнів, влада,
що представляється ними, здійснювана політична діяльність мають бути
об'єднуючим символом країни, її єдності, її гордості і самоповаги.
Тільки
через відновлення і зміцнення легітимності влади як такої і через послідовне
державне будівництво можна здолати дві тенденції, небезпечні для демократії в
Україні :
а)
прагнення багатьох до порядку, до "сильної руки", тобто до
державності, побудованої на принципах "батога і пряника";
б)
до відчуження від всякої влади взагалі, до інстинктивної анархії або
замкнутості в інтересах своєї сім'ї. [5]
19
4.
Інститут президентства в Україні
В
Україні зародження демократичного суспільства почалося ще за часів козацтва,
але бурхливий розвиток демократії і інституту президентства почався в 10-х
роках ХХ століття. [1]
Під
час діяльності Центральної Ради було видано чотири Універсали (Указу), які
повинні були закласти основу демократизації українського суспільства.
Останнім
Універсалом, від 22 січня 1918 року, Центральна Рада проголосила повну
політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня 1918 року Центральна Рада
обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.
Посада
президента України була заснована 5 липня 1991 року постановою Верховної Ради
УРСР «Про вибори президента Української РСР». [6]
1
грудня
1991 року відбувся всеукраїнський референдум, на якому, одночасно з
проголошенням незалежності України, народ віддав перевагу президентській формі
правління. Того дня був обраний перший Президент нової Української держави -
Леонід Кравчук. [5]
У
липні 1994 року, в результаті дострокових виборів Президента, країну очолив
Леонід Кучма. Він був Главою держави 10 років, вигравши і наступні
президентські вибори - 1999 року.
У
грудні 2004 року Президентом України був обраний Віктор Ющенко.
7
лютого 2010 року Президентом України
обраний Віктор Янукович.
20
5.
Політична культура правових демократичних
перетворень в Україні
Основний
критерій демократії - формування урядової влади на основі загальних вільних
конкурентних виборів.
Міжнародна
правозахисна організація "Будинок свободи", яка здійснює моніторинг
стану свободи і демократії у світі, щорічно публікує список демократій, в який
включаються держави після проведення в них загальних вільних і конкурентних
виборів представників органів влади (уряди країни).
На
сьогодні список демократичних держав за версією цієї організації налічує 119
країн.
Україна
була включена в цей список в 1994 році, після проведення перших з моменту
надбання незалежності парламентських виборів. Вони були визнані міжнародною
громадськістю чесними, справедливими і такими, що в цілому відповідають
загальновизнаним демократичним стандартам.
Втім,
проведення вільних виборів - це лише перша стадія демократизації суспільства,
так звана "електоральна демократія". Грубо кажучи, країна вже здатна
провести демократичні вибори, але соціальна основа суспільства ще "старого
зразка".
Процес
демократизації повинен тривати. В процесі еволюції електоральна повинна
перерости в ліберальну (структурну) демократію. Цей стан демократизації
суспільства, коли законом міцно захищені і реалізуються на практиці усі основні
громадянські свободи і політичні права громадян і їх об'єднань, а також демократичний
режим вже придбав соціальну основу, яка надає йому стабільність і міцність.
21
2004
рік
- президентські вибори і Помаранчева революція - корінний перелом в процесі
демократизації українського суспільства.
Зараз
відчувається деяке розчарування в результатах революції, оскільки наслідки
виявилися набагато нижчі очікувань учасників.
Незважаючи
на це, Помаранчева революція не була марною. Вона зіграла величезну роль в долі
українського народу. Вона позбавила його від думки, що народ нічого не
вирішує. Народ прийшов на вибори і зміг змінити владу.
Також
до позитивних результатів Помаранчевої революції можна віднести звільнення
засобів масової інформації від диктатури влади.
І,
нарешті, вона відкрила Україні дорогу в Європу, оскільки Євросоюз - в першу чергу, співтовариство демократичних держав.
Спостерігачі
від СНД і Європи визнали вибори президента 2010 року на Україні демократичними.
США
також вважають, що 1 і 2 тури виборів Президента в Україні 2010 року стали
кроком до зміцнення демократії. Про це говориться в заяві посольства США
відносно виборів Президента в Україні.
«Проведення
і першого, і другого туру виборів засвідчило, що зроблений ще один крок у
напрямі зміцнення української демократії», - говориться в заяві.
США
схвально відносяться до того, як український народ провів 7
лютого 2 тур президентських виборів, які, за попередніми оцінками, отримали
позитивну оцінку міжнародних спостерігачів.
22
«На
цих виборах була можливість вибирати серед чималої кількості кандидатів в
спокійній атмосфері, і ЗМІ вільно могли освітлювати вибори», - відзначається в
заяві посольства.
США
також відмітили факт високої явки виборців. [4,
5]
23
Висновки
Україна
вже досить довго зазнає суперечливі і складні
трансформаційні
зміни. З точки зору теорії перехідних процесів -
транзитології -
Україні, для того, щоб успішно завершити демократичні
перетворення,
необхідно від перехідного етапу до демократії перейти до
етапу
її консолідації.
Іншими
словами, після встановлення визначеного
типу
демократії і конституційного закріплення її основних інститутів і
принципів,
демократичний режим в нашій країні повинен зміцнитися
настільки,
щоб не лише забезпечити своє виживання, але й придбати
здатність
активного опору можливим кризовим явищам.
Таким
чином, демократизація пострадянських суспільств, будучи складним і суперечливим
процесом, значною мірою обумовлюється політичною діяльністю, її ефективністю,
здатністю політиків вірно визначати політичну і економічну стратегію, своєчасно
приймати раціональні рішення, спрямовані на створення економічних і
духовно-ідеологічних передумов демократії. Істотне значення для затвердження
цінностей демократії мають соціально-моральні, політичні якості, професіоналізм
суб'єктів політичної діяльності. [1, 4, 6]
24
Список
використаної літератури
1.
Моісеєв
Н.Н. Размышления о современной политологии. – М.: Изд-во МНЕПУ, 2000.
2.
Основи
демократії: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Авт. колектив: М.
Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарчук та ін. – К.: вид-во « Ай бі», 2002.
3.
«obkom.net.ua»Новости›2010-02-09/1313.shtml.
4.
#"#">http://www.president.gov.ua/ru/content/president_history.html.
6.
Гаєвський
Б.А. Украинская политология. - К.: МАУП, 2000.